Трансформація польської документалістики 1960-х років: творчий метод Казімєжа Карабаша

Анотація

Мета статті – дослідити особливості розвитку польського документального кінематографа 1960-х рр. крізь призму режисерської концепції Казімєжа Карабаша, окреслити поступовий перехід польського документального кіно до відображення проблематики «морального неспокою», а також виявити паралелі з українською документальною традицією. Методологія дослідження. Застосовано такі методи: кінознавчий аналіз – для розгляду фільмографії К. Карабаша, особливостей його візуальної мови, драматургії та характерних рис героя; системний метод – для виявлення взаємозв’язку між творчістю режисера та ширшими тенденціями розвитку польської документалістики, а також для окреслення впливу К. Карабаша на становлення національної школи документального кіно; історичний метод – для реконструкції культурно-політичного контексту, у якому сформувався стиль митця, а також для визначення основних етапів трансформації польського кінематографа означеного періоду. Наукова новизна. Вперше в українському кінознавстві здійснено спробу системного аналізу змін у польському документальному кіно 1960-х рр. на прикладі творчості К. Карабаша, проаналізовано специфіку його документального кіно, окреслено ознаки впливу «школи Карабаша» на наступні покоління польських режисерів. Висновки. У статті простежено історію формування і розвитку авторського методу К. Карабаша, визначено головні риси його режисерського бачення, проаналізовано тематику та художній контекст його робіт. Визначено елементи новаторства його фільмів, окреслено поступовий перехід польського документального кіно до відображення проблематики «морального неспокою», а також виявлено паралелі з українською документальною традицією. Отримані результати підтверджують, що 1960-ті рр. стали етапом суттєвої трансформації польського неігрового кіно. Творчий метод К. Карабаша справив значний вплив на наступне покоління режисерів, що відчутно простежується у доробку його молодших колег, зокрема й у ранніх фільмах представників кінематографа «морального занепокоєння». В центрі авторської концепції режисера завжди перебувало бажання правдивого відтворення людського буття, представленого як через образ колективного героя, так і через індивідуальні історії. Подальші наукові студії польської документалістики відкривають перспективи виявлення глибших ідейно-тематичних, а також естетичних перетинів з українським документальним кіно.