Семіотичний вимір кінодокументалістики Павла Фаренюка

Анотація

Мета дослідження – розкрито побудову системи образів і знаків у документальних фільмах відомого українського кінорежисера Павла Миколайовича Фаренюка. Актуальність проблеми, якій присвячується стаття, полягає в тому, що українськими мистецтвознавцями, фактично, не досліджувалося питання використання художніх образів у вітчизняній кінодокументалістиці сучасної доби. Методологія дослідження базується на логіко-аналітичному методі (для з’ясування художніх засобів використання технічних режисерських прийомів при створенні екранних образів); формалізаційному методі (для вивчення різних екранних епізодів, які відображаються в знаковій формі за допомогою художніх символів); гіпотетичному методі (для пояснення взаємозв’язків між різними компонентами авторської смислової системи образів та для виявлення алгоритмів розвитку авторських знаків). Наукова новизна статті полягає у дослідженні образної палітри, що використовується в кінодокументалістиці в контексті авторської художньої кіномови, вибудуваної у творчому доробку відомого режисера-кінодокументаліста, заслуженого діяча мистецтв України, лауреата Національної премії імені Олександра Довженка П. М. Фаренюка, творчий доробок якого не достатньо вивчений сучасними науковцями-мистецтвознавцями. Висновки. Авторська своєрідність документальних фільмів базується не лише на виборі актуальної теми, на обов’язковій авторській інтерпретації та сучасному багатожанровому суміщенні. До зазначеного необхідним прирощенням є фактор, який означується семіотичністю творчих рішень у розкритті будь-яких ідей, екранних героїв та подій фільмів. Творча майстерність одного з яскравих представників авторського документального кіно України Павла Фаренюка, як доказ тому, що свідчить про обов’язкову необхідність наявності в сучасних документальних фільмах широкої палітри очевидних та зашифрованих знаків, які переростають в художні образи, збагачуючи глибину екранного полотна, матеріалізують необхідне усвідомлення автентичного національного хронотопу, який пояснює одвічний взаємозв’язок часових і просторових відносин у художньому творі. Здобутий фактаж із образної системи одного з майстрів кінодокументалістики розширить багаж знань кінознавчої та мистецької галузі.