Методологічна специфіка використання соло-сцен як режисерського інструменту оповіді характеру в ігровому кіно

Анотація

Мета статті – визначити специфіку використання режисером соло-сцени як драматургічного елемента створення характеру та субтексту в ігровому кіно. Довести приналежність цього засобу до режисерського інструментарію. Розмежувати поняття «соло-сцена» та «прохідна сцена» в контексті викладу історії в аудіовізуальних творах. Методологія дослідження базується на використанні таких методів: теоретичного (для аналізу наукових джерел з обраної теми), термінологічного (для визначення ключових понять «соло-сцена» та «прохідна сцена» в межах дослідження), порівняльного (для виявлення відмінностей у використанні драматургічних інструментів у межах конкретних аудіовізуальних і літературних творів), гіпотетичного (для визначення режисерських інструментів оповіді характеру в соло-сценах), узагальнення (для систематизації результатів дослідження та формулювання висновків). Наукова новизна. Вперше визначено конкретні засоби оповіді, за допомогою яких автор створює характер і субтекст твору в соло-сценах. Прояви героя аудіовізуального твору наодинці вперше розглянуто не як результат акторської роботи над роллю, а як змістовне висловлювання режисера, що є носієм ідеї фільму. Висновки. У результаті дослідження визначено відмінності між прохідними та соло-сценами як драматургічними складниками, а також їхніми функціями в межах аудіовізуального твору. Доведено, що соло-сцени, попри їхню сценарну зумовленість і залежність від акторського виконання, є режисерським інструментом оповіді характеру. На прикладах ігрових характероцентричних фільмів виокремлено основні засоби вираження субтексту в соло-сценах: дія персонажа наодинці, взаємодія з простором, репрезентація звичок, спостереження героя, контраст атмосфер.