Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Аудіовізуальне мистецтво і виробництво

Композиція кадру та її смислове навантаження: роль ракурсу у візуальному мистецтві

Сергій Борденюк, Віталій Толстой — вт, 26 тра 2026 00:00:00 +0300

Мета статті – проаналізувати композиційні особливості творів візуального мистецтва як основу побудови кадру, з’ясувати значення ракурсу у формуванні смислового та емоційного навантаження зображення, а також дослідити взаємозв’язок між вибором точки зйомки, розташуванням об’єктів у кадрі та фінальним сприйняттям візуального повідомлення глядачем. Методологія дослідження. У роботі застосовано такі методи: теоретичний аналіз – для систематизації мистецтвознавчих підходів до розуміння композиції у фотографії та кінематографі; структурно-композиційний метод – для детальнoго вивчення побудови кадру, визначення фокусних точок та їхньої ролі в організації простору; порівняльний метод – для зіставлення різних ракурсів одного об’єкта з метою виявлення змін у змістовому навантаженні та емоційному впливі на реципієнта. Наукова новизна. Уперше системно проаналізовано роль ракурсу як одного з головних інструментів формування смислового простору кадру в сучасному візуальному мистецтві. Обґрунтовано вплив вибору точки зйомки на ієрархію образів і розстановку смислових акцентів у межах кадру. Розкрито особливості композиційного балансування у процесі зміни ракурсу та доведено його визначальний вплив на інтерпретацію авторського задуму. Висновки. У результаті проведеного дослідження доведено, що композиція кадру та вибір ракурсу виходять за межі технічних рішень, стаючи ключовими засобами візуальної комунікації. Проаналізовано, як розташування об’єктів, масштаб і перспектива формують структуру кадру, забезпечуючи його логічну завершеність. Визначено, що зміна ракурсу є потужним інструментом художнього впливу, здатним трансформувати інтерпретацію образу та викликати прогнозовані емоційні реакції у глядача.

Відеоігри як новий аудіовізуальний мистецький жанр

Віталій Запорожченко, Ілля Бєднов — вт, 26 тра 2026 00:00:00 +0300

Мета статті – осмислити відеоігри як повноцінну форму в контексті сучасного аудіовізуального мистецтва, зокрема через аналіз їхньої естетичної, наративної та інтерактивної природи. Дослідити особливості художньої виразності відеоігор, а також проаналізувати специфіку їхньої естетики як окремого виду аудіовізуального мистецтва в контексті сучасної цифрової культури. Методологія дослідження полягає у застосуванні таких методів: теоретичного – для аналізу наукових робіт, присвячених естетиці цифрового мистецтва та аудіовізуальної природи відеоігор; порівняльного аналізу – для зіставлення традиційних форм аудіовізуального мистецтва з відеоіграми; компаративного аналізу – для оцінювання художньої цілісності й експресивної сили відеоігор як форми мистецтва. Наукова новизна. У статті вперше обґрунтовано, що відеоігри як форма аудіовізуального мистецтва мають суттєвий вплив на трансформацію естетичних стандартів у цифровій культурі, поєднуючи елементи інтерактивності, візуального стилю, наративної структури, музики та звуку. Доведено, що естетика відеоігор не лише наслідує кінематографічні та художні традиції, а й формує нові засоби естетичної виразності, властиві саме інтерактивному медіа. Вперше акцентовано на ролі відеоігор у формуванні нових культурних сенсів, способів сприйняття простору, часу та персонажів, що зумовлює необхідність переосмислення традиційних підходів до аналізу аудіовізуального мистецтва. Висновки. У результаті дослідження підкреслено важливість осмислення відеоігор як повноцінної форми аудіовізуального мистецтва, що поєднує естетичні, наративні та інтерактивні складники. Відеоігри формують нову парадигму художньої комунікації, в якій гравець постає активним співтворцем естетичного досвіду. Така взаємодія не лише збагачує художню виразність, а й розширює межі сприйняття мистецтва у цифрову епоху. Відеоігри варто розглядати як самостійне культурно-мистецьке явище, здатне формувати нові сенси й естетичні практики в межах аудіовізуального мистецтва.

Новітні технології кінозйомки: роботизовані системи контролю руху камери

Микола Гончаренко, Ілля Гаман — вт, 26 тра 2026 00:00:00 +0300

Мета статті – проаналізувати сучасні тенденції та технічні можливості роботизованих систем контролю руху камери у кіновиробництві, визначити їх вплив на процес кінозйомки, окреслити перспективи впровадження цих технологій у практику сучасного кінематографа. Методологія дослідження ґрунтується на використанні таких методів: теоретичного – для аналізу літературних джерел і технічної документації щодо роботизованих систем керування рухом камери; ретроспективного – для дослідження еволюції технічних засобів (від механічних рішень до високотехнологічних цифрових систем); контент-аналізу – для узагальнення висловлювань практиків і спеціалістів у сфері кіновиробництва щодо використання технологій у провідних кінопроєктах. Наукова новизна. Вперше в українськомовному середовищі комплексно розглянуто механізм контролю руху кінокамери: її історію, сучасне застосування та конкретні приклади систем компанії MRMC. Досліджено вплив технологій motion control на естетичні аспекти кіномови та на зміну професійної ролі оператора, який нині постає не лише виконавцем художньої візії, а й програмістом та інженером з візуального конструювання кадру. Особливу увагу приділено взаємодії знімальної групи з системами контролю руху у сучасному кіновиробництві. Висновки. У статті проаналізовано здатність роботизованих систем контролю руху камери забезпечувати високу точність, повторюваність і складність кадру в сучасному кіновиробництві. Досліджено, що інтеграція таких методів підвищує ефективність виробництва, зменшує ймовірність людського чинника та розширює творчі можливості операторської групи. На основі отриманих даних визначено зміни у структурі знімального процесу та окреслено перспективи розвитку motion control у поєднанні з автоматизацією, штучним інтелектом і віртуальними технологіями.

Внутрішній конфлікт у контексті перевтілення кіноактора в персонажа

Алла Медведєва, Тед Гірма — вт, 26 тра 2026 00:00:00 +0300

Мета статті – проаналізувати природу внутрішнього конфлікту актора в процесі перевтілення в персонажа у контексті сучасного аудіовізуального мистецтва; визначити сутність внутрішнього конфлікту у творчій діяльності в процесі перевтілення; схарактеризувати прояви та механізми внутрішнього конфлікту виконавця ролі, а також узагальнити підходи до подолання або творчого використання досліджуваної дефініції. Методологія дослідження. У процесі роботи застосовано низку методів: аналітичний – для опрацювання наукових публікацій, що висвітлюють психофізіологічні, емоційні та інтуїтивні аспекти виконавської природи; порівняльний – для зіставлення різних авторських підходів до проблеми внутрішнього конфлікту; контент-аналіз – для дослідження інтерв’ю з кіноакторами, які на рівні особистих свідчень розкривають роль внутрішнього конфлікту як джерела творчої правди; дискурсивний метод – для аналізу концептуальних рамок, у межах яких сучасні науковці описують природу акторської трансформації. Наукова новизна. У межах дослідження вперше здійснено комплексний розгляд внутрішнього конфлікту як структурного складника акторського перевтілення в аудіовізуальному мистецтві. Запропоновано інтерпретацію цього феномену як джерела художньої правдивості та емоційної виразності. Дослідження спирається на емпіричний матеріал (інтерв’ю з кіноакторами) та адаптує театрознавчі категорії до умов кіномови. Висновки. Обґрунтовано, що внутрішній конфлікт є не перешкодою, а джерелом поглиблення акторського перевтілення в аудіовізуальному мистецтві. Виявлено, що психоемоційна напруга, етичні дилеми або особистісна травма можуть трансформуватися у творчу дію, підвищуючи переконливість образу. Опрацьовано наукові підходи дослідження та розглянуто приклади з практики сучасних акторів, що підтверджують думку щодо продуктивності внутрішнього конфлікту як професійного ресурсу.

Тележурналіст як агент змін: вплив медіа на соціальні та політичні трансформації в сучасному суспільстві

Володимир Данилюк, Юлія Задорожна — вт, 26 тра 2026 00:00:00 +0300

Мета статті – проаналізувати роль тележурналіста як активного агента змін у процесах соціальних і політичних трансформацій. Дослідити, як діяльність медіа формує громадську думку та запускає суспільні процеси. З’ясувати на прикладах телевізійного сегмента специфіку впливу та трансформації масової свідомості у суспільстві. Методологія дослідження полягає у використанні таких методів: теоретичного – для аналізу наукової літератури з метою обґрунтування ролі тележурналіста та інтерпретації конкретних прикладів трансформацій під впливом дій медійників; порівняльно-аналітичного – для виявлення особливостей впливу телебачення на соціальні та політичні процеси; емпіричного – для вивчення інформаційних матеріалів, представлених у телевізійному сегменті. Наукова новизна. У статті вперше узагальнено та систематизовано вплив тележурналістики на трансформаційні процеси в сучасному суспільстві крізь призму громадського контролю, формування політичної культури та мобілізації суспільної думки. Особливу увагу приділено аналізу медійних розслідувань як механізму впливу на зміну владних структур, громадську мораль і законодавчі ініціативи. Розглянуто феномен трансформації національної ідентичності під впливом телевізійних програм, зокрема приклади, які демонструють переосмислення інклюзивності та суспільної моралі. Запропоновано перспективи адаптації тележурналістики до цифрової епохи через інтеграцію з соціальними медіа, наголошуючи на важливості збереження значущої ролі для населення. Наведено приклади телевізійних проєктів і репортажів, що стали каталізаторами змін у житті громадян. Висновки. У результаті проведеного моніторингу проаналізовано роль тележурналіста в контексті соціальних і політичних трансформацій. Досліджено, що медіа є не лише каналом інформування, але й потужним чинником впливу на формування громадської думки, політичної культури та суспільної моралі. Доведено, що телевізійні проєкти і репортажі можуть стимулювати громадські дискусії та впливати на формування законодавчих ініціатив.

Робота актора у фентезійному кінематографі: виклики, методи та технології

Ірина Гавран, Вероніка Чернявська — вт, 26 тра 2026 00:00:00 +0300

Мета статті – проаналізувати особливості акторської гри у фентезійному кінематографі в умовах стрімкого розвитку цифрових технологій. Дослідити трансформацію акторських технік у зв’язку із впровадженням віртуального виробництва, motion capture, CGI та інших інноваційних інструментів. Розглянути виклики, з якими стикається актор, виконуючи роль у фентезійному фільмі з великою кількістю умовних і цифрових компонентів; окреслити особливості психофізичної підготовки актора в роботі з уявними об’єктами та способи збереження емоційної достовірності в умовах віртуального середовища. Методологія дослідження. У статті застосовано такі методи: теоретичний – для аналізу сучасних наукових джерел з акторської майстерності, візуального мистецтва, технологічного кіновиробництва; аналітичний – для розгляду конкретних прикладів фентезійного кіно, що ілюструють трансформацію акторських технік; порівняльний – для встановлення відмінностей між традиційною грою актора та її формами в умовах цифрових технологій; історичний – для висвітлення етапів еволюції жанру фентезі; візуальний – для аналізу технік гри, пов’язаних із взаємодією з графічними об’єктами. Наукова новизна. Вперше здійснено комплексне дослідження акторської гри у фентезійному кінематографі в умовах застосування новітніх цифрових технологій. Розкрито адаптивні стратегії роботи актора, що дають змогу зберігати автентичність та емоційну правдивість у віртуальному кінопросторі. Висновки. Встановлено, що фентезійний кінематограф створює нові умови функціонування актора в кадрі. Застосування CGI, motion capture, віртуального виробництва трансформує не лише візуальний складник фільму, а й сам процес створення образу. Аналіз засвідчив, що акторська гра у фентезійному кіно виходить за межі класичної школи. Попри зростання ролі технологій, саме людська присутність і акторська інтуїція залишаються ключовими чинниками кінематографічного фентезі.

Магістерський фотомистецький проєкт «На лінії вогню»

Оксана Чорна, Олександр Бутко — вт, 26 тра 2026 00:00:00 +0300

Авторський задум магістерського фотомистецького проєкту полягає у створенні візуальної оповіді про людей війни, сформованої зсередини подій очима військової фотографки Оксани Чорної, яка розділяє з героями знімків їхню реальність. Його головна мета – показати не лише бойові дії, а передусім людський вимір війни: обличчя, емоції, стосунки, побут, короткі моменти спокою і сили духу, які формують справжнє обличчя українського воїна. Проєкт прагне довести, що воєнна фотографія може бути не тільки документом, а й самостійним мистецьким висловленням – чесним, емпатійним і водночас глибоко особистим.

Методологічна специфіка використання соло-сцен як режисерського інструменту оповіді характеру в ігровому кіно

Світлана Котляр, Єгор Гармаш — вт, 26 тра 2026 00:00:00 +0300

Мета статті – визначити специфіку використання режисером соло-сцени як драматургічного елемента створення характеру та субтексту в ігровому кіно. Довести приналежність цього засобу до режисерського інструментарію. Розмежувати поняття «соло-сцена» та «прохідна сцена» в контексті викладу історії в аудіовізуальних творах. Методологія дослідження базується на використанні таких методів: теоретичного (для аналізу наукових джерел з обраної теми), термінологічного (для визначення ключових понять «соло-сцена» та «прохідна сцена» в межах дослідження), порівняльного (для виявлення відмінностей у використанні драматургічних інструментів у межах конкретних аудіовізуальних і літературних творів), гіпотетичного (для визначення режисерських інструментів оповіді характеру в соло-сценах), узагальнення (для систематизації результатів дослідження та формулювання висновків). Наукова новизна. Вперше визначено конкретні засоби оповіді, за допомогою яких автор створює характер і субтекст твору в соло-сценах. Прояви героя аудіовізуального твору наодинці вперше розглянуто не як результат акторської роботи над роллю, а як змістовне висловлювання режисера, що є носієм ідеї фільму. Висновки. У результаті дослідження визначено відмінності між прохідними та соло-сценами як драматургічними складниками, а також їхніми функціями в межах аудіовізуального твору. Доведено, що соло-сцени, попри їхню сценарну зумовленість і залежність від акторського виконання, є режисерським інструментом оповіді характеру. На прикладах ігрових характероцентричних фільмів виокремлено основні засоби вираження субтексту в соло-сценах: дія персонажа наодинці, взаємодія з простором, репрезентація звичок, спостереження героя, контраст атмосфер.

Сценaрій тa його вплив нa структуру нaрaтиву: вивчення взaємозв’язку між текстом і сприйняттям глядaчa

Михайло Барнич, Христина Баталіна — вт, 26 тра 2026 00:00:00 +0300

Метa статті – дослідити, як кіносценарій і створення історії впливають на емоційне та когнітивне сприйняття споживачем медіаконтенту, зокрема фільмів і серіалів. З’ясувати, як деякі елементи сценарію (конфлікт, драматичні повороти та трансмедійність) взаємодіють із глядацьким досвідом. Визначити умови формування глибини занурення аудиторії в наратив творів аудіовізуального мистецтва. Методологія дослідження ґрунтується на застосуванні методів якісного аналізу, зокрема комплексного вивчення текстів сценаріїв у межах різних жанрів. Порівняльний розбір поєднано з якісною інтерпретацією драматургії, що дало змогу виявити спільні патерни у побудові сюжетів. Також застосовано методику оцінювання практичних концепцій використання трансмедійних стратегій у кіно- та телевиробництві. Наукова новизна полягає в акцентуванні на взаємозв’язку між компонентами наративу та участю аудиторії у процесі інтерпретації, що відрізняє це дослідження від традиційних підходів до вивчення сценаріїв. Встановлено, що інтенсивність емоційного реагування залежить від складності сюжетної лінії (наприклад, використання перипетій), а головну роль у формуванні сенсорних образів відіграють мовні інструменти (метафори, ідеологічно протилежні образи). Висновки. У роботі досліджено вплив різних сценарних елементів на якісне сприйняття глядачем продуктів аудіовізуального мистецтва. Проаналізовано переорієнтації письменницької майстерності відповідно до вимог, адаптованих до динаміки сучасних медіаплатформ. Обґрунтовано, що в умовах розвитку інтерактивних технологій, які інтенсивно впроваджуються в аудіовізуальну сферу мистецтва та виробництва, аудиторія перетворюється з пасивного глядача на активного інтерпретатора.

Екранізація комп’ютерних ігор у кінематографі: від інтерактивності до наративності

Ігор Барба, Владислав Григорчук — вт, 26 тра 2026 00:00:00 +0300

Мета статті – проаналізувати процес переходу інтерактивного досвіду комп’ютерних ігор у наративну структуру кіноадаптацій, визначити специфіку екранізацій відеоігор у сучасному кінематографі, встановити ключові труднощі під час трансформації інтерактивних механік у лінійний наратив, довести важливість урахування особливостей комп’ютерних ігор у процесі їх кінематографічної адаптації. Методологія дослідження полягає у застосуванні таких методів: теоретичного – для аналізу наукових праць, що висвітлюють проблематику інтермедіальності, екранізації, розвитку відеоігор як культурного явища та їх взаємодії з кінематографом; порівняльного – для дослідження традиційних форм екранізації літературних творів та специфіки адаптації відеоігор, виявлення спільних і відмінних рис у процесах трансформації різних медіапродуктів; компаративного аналізу – для зіставлення характеристик відеоігор та кінематографа, встановлення особливостей їх семіотичних систем та наративних структур; історичного методу – для висвітлення етапів еволюції відеоігор (від простих експериментальних програм до складних інтерактивних медіапродуктів); методу узагальнення – для систематизації теоретичних підходів до проблеми екранізації та формулювання концептуальних висновків щодо перспектив розвитку гібридних медіаформ. Наукова новизна. У статті вперше розглянуто процес екранізації відеоігор як форму інтермедіального переосмислення, що потребує адаптації сюжету та інтерактивного досвіду. Обґрунтовано, що традиційний підхід до екранізації є недостатнім у відеоіграх, оскільки не враховує унікальної ролі гравця як активного учасника. Визначено, що саме через впровадження нових форматів можливо досягти балансу між глядацьким та ігровим досвідом, зберігаючи глибину першоджерела. Проаналізовано приклади трансмедійних адаптацій, які демонструють успішну інтеграцію механік і наративів з відеоігор у кіномистецтво. Висновки. У дослідженні виявлено ключову суперечність адаптації – необхідність жертвувати інтерактивністю геймплею на користь лінійної наративної структури кіно. Крім того, простежено розвиток нових комбінацій, зокрема інтерактивних фільмів та VR-технологій, які зберігають елементи інтерактивності. Встановлено, що перспективним напрямом є створення унікальних аудіовізуальних продуктів, де глядач може брати участь у наративі.

Роль музики у формуванні атмосфери фільму

Олександр Лішафай, Станіслав Гащенко — вт, 26 тра 2026 00:00:00 +0300

Мета статті – проаналізувати функції музики у формуванні емоційної атмосфери фільму; визначити специфіку використання музичного супроводу як художнього засобу у візуальному наративі; обґрунтувати механізми впливу музики на сприйняття аудіовізуального твору з урахуванням жанрових і стилістичних особливостей кіномистецтва. Методологія дослідження ґрунтується на застосуванні комплексу методів: теоретичного – для вивчення фахової літератури з кіномистецтва, музикознавства та семіотики аудіовізуального мистецтва; структурно-семантичного – для аналізу музичних тем, лейтмотивів, інтонаційної структури та звукових рішень у контексті кінематографічної мови, а також вивчення їхнього семантичного навантаження та впливу на сприйняття фільму; компаративного – для зіставлення підходів до використання музики в класичних і сучасних кінематографічних практиках, виявлення спільних рис і відмінностей. Наукова новизна полягає у комплексному осмисленні музики як автономного художнього компонента, здатного не лише доповнювати зображення, а й формувати окремий рівень смислів у фільмі. Здійснено спробу систематизації функцій музики в контексті жанрової типології кіно. Підкреслено роль саундтреку у створенні наративної напруги, трансляції психологічного стану персонажів і формуванні авторського стилю. Висновки. Результати дослідження засвідчують, що музика в кіно виконує значно ширші функції, ніж декоративне або фонове оформлення. Вона стає інструментом емоційного програмування глядача, визначаючи темп сцени, ритм монтажу та тональність сприйняття зображення. Саундтрек здатен не тільки коментувати події, а й створювати їхній підтекст, вибудовуючи атмосферу, яка впливає на інтерпретацію візуального ряду. Такий інтегрований підхід до звукового дизайну, заснований на симбіозі художнього задуму та технологічних можливостей, визначає музику як ключовий чинник забезпечення цілісності аудіовізуального твору.

Фотомистецькі проєкти про сакральне мистецтво як один з важливих елементів збереження та популяризації у світовому культурному просторі культових споруд України

Олександр Безручко, Дмитро Катушонок — вт, 26 тра 2026 00:00:00 +0300

Мета дослідження – проаналізувати соціокультурну репрезентацію фотомистецьких проєктів сакральної тематики з урахуванням відповідних публікацій у сфері аудіовізуального мистецтва. Переосмислити потенціал творів екранної культури як важливого чинника збереження предметного поля культових споруд м. Києва в умовах багаторічної повномасштабної війни, розв’язаної проти нашої держави. Схарактеризувати проблематику дослідження сакрального мистецтва в сучасному культурному середовищі України та за кордоном. Методологія дослідження. У статті застосовано міждисциплінарний підхід, у межах якого органічно поєднано комплекс наукових методів. Насамперед використано теоретичний метод – з метою аналізу сучасних українських і закордонних наукових джерел, присвячених дослідженню та популяризації сакрального мистецтва. Важливим також став метод узагальнення – для зіставлення тематик і напрямів магістерських фотомистецьких проєктів, зокрема з вищеозначеної тематики. Крім того, застосовано компаративний метод – для висвітлення концепцій дослідження культових споруд різних регіонів нашої держави, виявлення їхніх спільних і відмінних рис, а також визначення їхнього впливу на світову спільноту з метою збереження в умовах воєнного сьогодення України. Наукова новизна. Вперше у світовому аудіовізуальному мистецтві та виробництві проведено багаторівневий ґрунтовний аналіз магістерських фотомистецьких проєктів, підготовлених у Київському національному університеті культури і мистецтв та Київському університеті культури, як важливого елементу збереження та популяризації предметного поля сакральних споруд м. Києва, Бойківщини та Запоріжжя. Висновки. У результаті дослідження проаналізовано соціокультурну репрезентацію фотомистецьких проєктів сакральної тематики, враховуючи відповідні публікації з аудіовізуального мистецтва. Переосмислено потенціал творів екранної культури як важливого чинника збереження предметного поля культових споруд м. Києва під час багаторічної повномасштабної війни, розв’язаної проти нашої держави. Схарактеризовано проблематику дослідження сакрального мистецтва в сучасному культурному середовищі України та за кордоном.

«The Mandalorian» як маніфест екосистемної конвергенції: симбіоз кіновиробництва, методів ігрової інженерії та стримінгового середовища

Ігор Печеранський — вт, 26 тра 2026 00:00:00 +0300

Мета статті – дослідити та розкрити феномен «Мандалорця» як маніфесту екосистемної конвергенції, де перетинаються виробничі практики кіно, методи ігрової інженерії та дистрибуційна логіка стримінгового середовища. У фокусі наукового аналізу – технологічний «міст» між ігровим рушієм і кіновиробництвом (система StageCraft), трансформація естетики та виробничих практик під впливом real-time технологій, а також роль стримінгової платформи як необхідної умови появи такого гібрида. Методологія дослідження ґрунтується на комплексному застосуванні екосистемного підходу, що дає змогу аналізувати медіа як складні системи з відносинами конкуренції, кооперації та симбіозу; використано концепцію медіаконвергенції, теорію ніші та трансфікційний аналіз для виявлення механізмів взаємодії різних медійних екосистем у серіалі. Наукова новизна полягає у тому, що вперше в українському мистецтвознавстві «Мандалорець» розглядається не просто як технологічний експеримент, а як цілісний маніфест екосистемної конвергенції. Обґрунтовано, що технологія віртуального виробництва StageCraft на базі Unreal Engine зумовлює не лише виробничу, а й естетичну трансформацію, формуючи синтез analog і digital, де цифрові інструменти відтворюють матеріальну естетику оригінальної трилогії. Висновки. Серіал «The Mandalorian» є маніфестом екосистемної конвергенції, виникаючи на перетині кіновиробництва, ігрової інженерії (технологія StageCraft) та стримінгової платформи Disney+. Технологія віртуального виробництва на базі Unreal Engine змінює лінійну парадигму виробництва, стираючи межу між зніманням і постпродакшном, і формує нову естетику синтезу фізичного та цифрового. Платформа Disney+ є не просто дистрибутором, а каталізатором, що уможливлює існування такого гібрида. Перехід до фільму «The Mandalorian & Grogu» демонструє зворотний вплив стримінгової екосистеми на традиційний кінопрокат. Індустріальні наслідки серіалу виявляються у поширенні LED-стін і зміні статусу ігрових рушіїв на універсальну платформу візуального виробництва, а також у конструюванні риторики «автора-шанувальника» як запоруки автентичності.

Генеза авторства: сценічний та екранний дискурс

Галина Погребняк — вт, 26 тра 2026 00:00:00 +0300

Мета дослідження – визначити специфіку становлення та розвитку авторства в контексті американської візуальної культури. Методологія дослідження ґрунтується на застосуванні комплексу взаємодоповнювальних наукових підходів. Для вивчення генези авторства в сценічному та екранному просторі використано системний, порівняльний і компаративний методи. Аналіз різних моделей екранного та сценічного авторства зумовив залучення структурно-функціонального методу, що дав змогу простежити їхню внутрішню організацію та взаємозв’язки. Біографічний метод застосовано для дослідження особистісних чинників творчості американських режисерів-авторів. Метод узагальнення використано з метою теоретичного осмислення та обґрунтування унікальності явища авторства у візуальній культурі. Наукова новизна статті полягає у з’ясуванні концептуальних передумов формування авторства в американському кіномистецтві крізь призму становлення ранніх взірців кінематографічної та театральної творчості, репрезентованих визначними режисерами у візуальній американській культурі. Висновки. Доведено, що становлення та розвиток авторства в американському кінематографі відбувалися у тісному взаємозв’язку екранного й сценічного мистецтва, тоді як підвалини режисерських авторських моделей значною мірою були закладені акторською практикою та сценічним досвідом, що вплинуло на формування індивідуалізованого творчого стилю та авторської стратегії візуального висловлювання.